ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ДО РОЗВИТКУ ТОЛЕРАНТНИХ ЯКОСТЕЙ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ (ПОВАГИ ДО ДОРОСЛИХ)
Соціально-економічні зміни, що відбуваються в Україні, підвищили вимоги до виховання особистості, формування у неї толерантних якостей, зокрема виховання поваги до дорослих. Стаття розглядає шляхи впровадження педагогом визначених якостей.
Ключові слова: повага, толерантність.
Україна - демократична, правова держава і це потребує високого рівня соціальної зрілості його громадян, яка має такі концептуальні компоненти, як відповідальність, самостійність, толерантність. Це зумовлює необхідність розвитку поваги до іншого в суспільному середовищі, що сприятиме поліпшенню взаєморозуміння, зміцненню солідарності у спілкуванні як між окремими особами, так і між етнічними, соціальними, культурними, релігійними і мовними групами та націями. Утвердження поваги в суспільстві є не тільки важливим принципом, а й необхідною умовою миру та соціально-економічного розвитку всіх народів.
Аналіз праць Б.О.Азової, С.Є.Крола, О.С.Богданової, Р.Г.Гурової, В.М.Гореєвої, та інших свідчить, що період розвитку молодших школярів має об’єктивні умови для формування якостей толерантної людини, зокрема поваги до старших.
Діти молодшого шкільного віку характеризуються підвищеною сприйнятливістю до зовнішніх впливів, здатністю до наслідування, що вимагає від учителя бути прикладом для них у всьому. Вони свідоміше, ніж дошкільнята, спроможні сприймати вимоги до своєї поведінки. Тому актуальною ця проблема є саме для учнів молодшого шкільного віку, що зумовлено їхніми віковими та психологічними особливостями, появою інтересу до свого внутрішнього світу, до переживань, пов’язаних з моральними і соціальними проблемами.
Перед вчителем початкових класів завдання формування гуманістичного світогляду, виховання поваги є пріоритетними в сучасному освітньому просторі. Це потребує активізації свідомості як учителя, так і учня у відношенні до людини як самодостатньої цінності. Навчально-виховний процес має набути особистісного спрямування.
Мета статті полягає в аналізі досвіду провідних педагогів як головного компоненту підготовки вчителів до розвитку толерантної особистості молодшого школяра.
За визначенням довідкової літератури повага – одна з найважливіших умов моральності, яка має на увазі таке відношення до людей, у якому практично ( у відповідних діях, мотивах, а також в соціальних умовах життя суспільства) визнається гідність особистості. Поняття поваги, яке склалося в моральному свідомості суспільства, припускає: справедливість, рівність прав, можливість більш повнішого задоволення інтересів людей, надання їм свободи; довіри до людей, уважне відношення до їх переконань, прагнення; чуйність, ввічливість, делікатність, скромність. Порушення вимог поваги до людей є насиллям, пригнобленням, придушення свободи, нерівність, приниження гідності, недовіра. Значення усіх цих понять, з яких складається повага і неповага, визначається характером суспільства і притаманних йому соціальних відносин.[5; с.362].
Повагу в етиці визначають як таке ставлення до людини, що реалізує на практиці ( в певних діях, поведінкових актах, формах суб’ктивного відношення) визнання людської гідності. За своєю суттю повага має цілісно-людський характер, постає як значущий екзистенційно-моральний прояв настроєності людини на спілкування. Неможливо й принизливо спілкуватися з тим, хто не поважає нас, не зважає на нашу людську гідність.[2;333].
Б.О.Азова наголошує на тому, що для вироблення культурної поведінки потрібна систематична і цілеспрямована праця вчителя. Це означає, що всі форми і методи роботи, вся сукупність виховних заходів мають становити певну систему, відповідно до якої вирішуються завдання виховання.
Для того, щоб виробити свідому дисципліну і культуру поведінки в учнів, педагоги рекомендують широко застосувати вправи, постійно контролювати додержання учнями правил поведінки, організовуючи педагогічний вплив на вихованців, причому обов’язковою умовою при цьому має бути авторитет учителя, його позитивний приклад, єдині вимоги з боку всіх вчителів, які передбачають повагу до особистості учня, до його гідності.[1; с.14].
Однією з найважливіших умов формування поваги, як моральної норми поведінки учнів – вивчення рівня вихованості, правильна організація виховної роботи з урахуванням їхніх індивідуальних особливостей. Це систематична і цілеспрямована праця педагога.
О.С.Богданова рекомендує при виробленні культури поведінки використовувати індивідуальну роботу з учнями, яка, звичайно, залежить від вікових особливостей школярів, умов його життя в сім’ї. Здійснювати її необхідно у тісному контакті з батьками, пояснюючи їм правильні методи виховання дитини і домовляючись про спрямування педагогічного впливу [2; с.6].
Важливою умовою формування поваги до дорослих у дітей молодшого шкільного віку є тісна взаємодія сім’ї і школи. Роботу, яку здійснює школа з прищеплення норм, правил на закріплення практичних навичок шанобливого ставлення до людей, повинні продовжувати батьки у сім’ї. Вони повинні пам’ятати, що завжди є прикладом і взірцем для своїх дітей.
При вихованні поваги до дорослих майбутній вчитель має пам’ятати що при постійній праці в учнівському колективі та роз’яснювальній роботі з батьками, спрямованій на закріпленні навичок здобутих у школі, можливо досягти позитивних результатів у формуванні поваги, як моральної норми поведінки молодших школярів.
В.М. Горєва стверджує, що важливим засобом вироблення культурної поведінки є вирішення школярами так званих моральних завдань, тобто осмислення ситуацій морального вибору, які виникають у житті й вимагають оцінки правил культури поведінки. Вирішення таких завдань треба пропонувати учням під час бесіди, виховної години, зборів колективу тощо. З цією метою можна використовувати конфліктні ситуації, які виникають у колективі або висвітлюються в пресі, у художній літературі. Значний вплив на формування культури поведінки мають практичні завдання та заняття. Їх мета – організувати самостійну роботу школярів із застосування етичних знань при аналізі власної поведінки та поведінки своїх товаришів, створити умови для вправляння у відповідних способах поведінки .[3; с.16].
Необхідною умовою формування поваги, як моральної норми поведінки є використання практичних завдань із застосуванням етичних знань при аналізі власної поведінки учнів та інших, створення умов для вправляння поведінки, моральна оцінка вчителем норм і правил поведінки дітей.
З раннього віку вчинки дітей підлягають моральній оцінці дорослих та самооцінці. Це допомагає з’ясувати, які стосунки з іншими людьми є правильними, моральними. Оцінка є громадською думкою, що відображає погляди на добро, зло, справедливість, несправедливість, у яких виражається суть суспільних відносин. За допомогою оцінки дитини дається загальний орієнтир у виборі поведінки.
Основна функція моральної оцінки – орієнтир дітей у тому, як вони поводяться: добре, погано, гідно, негідно. Це стримує школяра від небажаних вчинків, стимулює моральну поведінку. Вона допомагає закріплювати правильні судження про моральні явища, відкидати неправильні. Оцінка вчителя викликає в дитини позитивне або негативне емоційне хвилювання. Критеріями для моральної оцінки є ті моральні норми і правила, які педагог пропонує учням.
Учитель дає моральну оцінку ставленню дітей до навчання, до вчителів, взаємостосункам у колективі, проявам товариськості. Деякі вчинки не підлягають певним правилам, залежить від конкретної ситуації, потребують чуйності. Важливою є, насамперед, оцінка мотиву, бо саме в ньому закладено моральне обґрунтування вчинків. Учитель не повинен переносити моральну оцінку вчинку на особистість дитини в цілому. Оцінка педагогом учинків дітей відбивається на їхньому уявленні про моральний бік взаємовідносин.
Діти повинні з допомогою вчителя усвідомлювати реальні стосунки, які виникають між ними, відмічати прояви терпимості, справедливості, зацікавленості в спільній справі. У стосунках між дітьми виникають і негативні явища: заздрість, марнославство, злість, хитрість, несправедливість. Адже виховання відбувається не лише на прикладі хорошого, а й активного подолання поганого. Стимул пробуджує в учневі бажання робити те, що чекає від нього вчитель.
Оцінка орієнтує школяра на розуміння того, як він учинив (правильно чи неправильно), як саме його вчинок збігається чи розходиться з вимогою, нормою. Спочатку дітям подається вираження у вимозі норма поведінки, яку потрібно наслідувати, а потім – оцінка реальної поведінки. У вимозі ж лежить насамперед зміст тих норм і правил, які повинен виконати учень, елемент зобов’язання. Оцінюючи вчинки дитини, потрібно брати до уваги не лише результат і цінність його для колективу та суспільства, але й його моральне значення, те, чим керувався школяр незалежно від оцінки його дій навколишніми. Не можна вважати моральним ті вчинки, які здійснюються через страх бути покараним, заради власної вигоди. Батьки і вчителі повинні добиватися того, щоб діти звикали діяти морально. Це може привести їх до формування моральної самосвідомості, розуміння морального добра.
В.О.Сухомлинський моральне виховання засновує на вихованні справжньої любові до навколишніх, що виражається в постійній, повсякденній турботі про них. Саме так і виникає та моральна доброта, яка змушує школярів дбати про інших, не одержуючи натомість нічого. Один з напрямів розвитку особистості дитини – вікові усвідомлення власної поведінки. Важливим при цьому є питання про формування мотивів поведінки.
Педагоги повинні акцентувати увагу дітей на формуванні мотивів моральної поведінки. Формування моральних мотивів дітей, їх реалізація в поведінці – важливий напрям у роботі педагога. Він має бути вирішальним у період становлення особистості, бо соціальні наслідки вчинку дитині ще важко передбачити, врахувати їх у своїй поведінці. [7; с.11].
Педагогічна спадщина В.О.Сухомлинського допоможе вчителям і батькам виховати гуманну людину, знайти такий спільний духовний інтерес, таку діяльність, щоб дитина відчула у вихователеві людину і потяглася до людського. "На перше місце в практиці нашої виховної роботи, - стверджує В.О.Сухомлинський, - ставляться вчинки, в яких виявляється гуманне, людяне ставлення дитини до інших людей. Багатство духовного життя особистості залежить від того, як глибоко людина не лише розуміє, а й відчуває благородство ідей гуманності, людяності”. [6; с.218].
Створення умов для вправляння поведінки, моральна оцінка вчителем норм і правил поведінки дітей – важлива умова формування моральної поведінки.
Результати аналізу досвіду провідних педагогів доводять, що для розвитку толерантних якостей молодших школярів, зокрема поваги до дорослих, необхідні: позитивний приклад і авторитет вчителя; вивчення рівня вихованості, правильна організація виховної роботи з урахуванням індивідуальних особливостей учнів, тісна взаємодія сім’ї і школи; вирішення учнями моральних завдань. У процесі моделювання майбутньої виховної роботи шляхом розвитку толерантних якостей здійснюється перспективний внесок у процес формування професійної компетенції майбутніх вчителів.
Список використаної літератури:
1.Азова Б.О., Крол С.Є. З досвіду виховання в учнів навичок і звичок культурної поведінки. – К.: Рад. школа, 1962. – 75 с.
2.Богданова О.С., Петрова В.И. Воспитание культуры поведения учащихся 1-3 классов. – 2-е узд. Испр. – М.: Просвещение, 1978. – 159с.
3.Гореєва В.М. Виховання культури поведінки школярів. – К., 1983. – 47с.
4.Малохов В.А. Етика: Курс лекцій: Навч. Посібник. – 3-тє вид. – К.: Либідь, 2001. – 384с.
5.Словарь по этике/ Под ред. А.А.Гусейнова и И.С.Кона. – 6-е изд. – М.: Политиздат,1989. – 447 с.
6.Сухомлинський В.О. Духовний світ школяра // Вибр. тв. У 5-ти т. – К.: Рад. шк., 1976. – Т.1.
7.Сухомлинський В.О. Моральні заповіді дитинства і юності. – К.: Рад. шк., 1966.
The socio-economic changes that take place in
усвідомити їх, бо райіше вони лише існували у вправах, але були невідомі учням. Весь матеріал перегруповується біля мовних функцій. Можливі два види угруповань, обумовлені двома видами залежностей між функціональним і структурним боками мови: а) різні мовленнєві зразки виконують одну і ту ж функцію, б) один і той же мовленнєвий зразок виконує різні функції. Цей етап призначений навчити орієнтуватись в широкому діапазоні мовних функцій і тим самим закласти фундамент навчання тактиці спілкування. 4. Спілкування в формі соціального контакту - це завжди спілкування за відповідними обставинами, характерними для відповідної сфери, галузі діяльності. Кожна дана галузь надає спілкуванню свій специфічний зміст. Функціонально-змістовий етап якраз і призначений показати конкретизацію відносин мовців у залежності від тої чи іншої галузі діяльності. Головне на цьому етапі - навчити розвивати відношення мовних партнерів і змінювати зміст їх відношень у залежності від зміни обставин. У подальшому Це найкращим чином йплине на орієнтири в ситуації як власної форми спілкування, оскільки обставини входять у ситуацію в їх неявному, знятому вигляді, а також і на перенос мовних навичок (в силу їх асоціативної співвідносності з обставинами). 5. Дифузний продуктивний етап - це інтеграція всіх попередніх, його ціль -підняти володіння всім матеріалом на новий якісний рівень. Учень отримує можливість самостійно здійснювати стратегію і тактику говоріння в межах соціального контакту на основі засвоєного матеріалу. Продуктивність роботи полягає в самостійному здійсненні вибору мовленнєвої функції, мовленнєвого зразка і комбінованого мовного матеріалу. З цього витікає, що рольова гра є засобом оптимізації навчального процесу загалом та інтелектуальної активності зокрема. На уроці іноземної мови вона повинна бути невід'ємною частиною методичної організації уроку. Всі ми добре знаємо, що, приходячн додому зі школи, молодші школярі, в першу чергу, йдуть до своїх іграшок, виконуюча конкретні ролі. Ці ролі не прості, шіе в дітей виникає радість, задоволення. Воно спілкуються зі своїми іграшками. Цю особливість треба брати до уваги та широке використовувати в навчальному процесі. Для учнів рольова гра залишається забавою, відпрацювання залишається на другому плані. Для вчителя рольова гра - це в першу черг} вправа. Вчитель повинен конкретно та чітко уявляти, яку навчальну мету має рольова гра. але йому не треба показувати учням, що його більш цікавить другий план, він повинен сміятись та ридати разом з учнями, підкреслюючи, що його цікавить ігровий зміст вправ, і не навчальний. Якщо вчитель розкриває учням свій другий план, рольова гра стає звичайною вправою. Отже, ми можемо сказати, що рольова гра має двоплановий характес діяльності школярів на уроці іноземної мови. З одного боку, учні поставлені в умовну ситуацію, а з іншого - залишаються в рамках реального навчального процесу і втілюють реальні загальнонавчальні вміння, при чому педагогічні завдання (навчальні, розвиваючі, виховні) є головним, а досягнення ігрової мети (успішне виконання ролі, прийняття правильних ігрових рішень) - другорядним.
are you?
How old is your father? elder sister? grandmother?
mother? younger brother? uncle?
sister? cousin? aunt?
brother? grandfather? nephew?
2. Role- play "The Most Friendly Family".
their
his
her
3. Role-play "I don't hear you well".
an lorry driver
5.Role-play"Hobbies".
Role 1. You are a journalist. You are interviewing a famous actor (actress, singer, sportsman, writer, etc.).You want to know what his/her hobby is.
Role 2.You are a famous actor (actress, singer, sportsman, writer, etc.). Answer the questions of the journalist.
| Copyright MyCorp © 2025 |
| Сайт управляется системой uCoz |